Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- В «Урбіно» видали безсмертну «Емму» Джейн ОстінКниги | Буквоїд
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
Авторська колонка
Здрастуй, Донецьк!
…Хвацьке вміння «все об’єднати» і «всіх примирити», якого нині вчать на саморобних курсах креативного письма – ні що інше, як профанація, що нею годується бульварна література.
Автор «Малої книжки прощань» недаремно дивується, як від самого початку його твориво аж ніяк не складалося в роман, яким він нині, на поталу цій самій «саморобній» школі сучукрліту, змушений назвати свою колекцію «донецьких» сценок. Насправді ж у нього - наче в самому житті – не оповідна єдність, а купа випадкових епізодів, з яких, власне, й складається будь-яка правдива історія. В якій, у свою чергу, не буває ані прологу, ані епілогу, натомість все рухається по наростаючій – в нікуди.
І нехай в кожному з творів Володимира Рафеєнка цей погибельний рух щоразу закамуфльовано під «причинно-наслідкову» еволюцію героїв, але реальність інакша. Це не імітація натуралізму, а справжня, не-креативна втеча в Ніщо. Так, наприклад, їде у нього нібито «на съемки к Феллини» сторож Заболот з «Малої книжки прощань»; филолог Зябко з «Невозвратных глаголов» «быстро оделся и поехал к тёте Нине в кулинарию, а потом и дальше, куда-то дальше, уже и не вспомнишь куда», а в поемі «Флягрум» ціла компанія мужичків взагалі, «выпив, полезли на тополь, чтобы все-таки достать Белку, и больше их в этот вечер никто не видел».
Тож час від часу згадані персонажі в Рафеєнка борються із цим «життям у сні»: тікають з хати, їдуть на фронт, зрештою, просто вішаються. Хоча, здебільшого залишаються жити. Їх здивування з власної долі у цій прозі не позначено навіть якимось знаком запитання наприкінці крику: «Коли все закінчилося, Микола в халаті пішов виносити з квартири сміття. Надворі було вітряно, сутінки тріщали від розрядів близької грози. – Матінко рідна, – подумав він, – роздивляючись яскраві вікна, – коли ж я порозумнішаю». Запити такого кшталту, за якими ховаються одвічні «прокляті питання» російської літератури, надто пронизливі саме на тлі веселого маразму, який трапляється на сторінках розглянутої тут книжки. Її герої, тупцюючи на місці злочину, вчиненого, звичайно ж, не ними, а долею, не здатні по-справжньому чимось допомогти: «Ну, ось і все, – зітхнув Заболот – ось і все». «Це ж треба, – подумали мужики, – це ж треба». «Ой, ля, ля, – подумав хлопець, – ой, ля, ля».
Цілком можливо, що рання проза Володимира Рафеєнка, перевидана сьогодні харківською «Фабулою», будучи сповнена гіркої іронії, насправді оплачена власною біографією героїв-прототипів. Хоч як безвідповідально це звучить, але наявність таких речей видає ритм оповіді – розхристаний і одночасно скупий, він з великого жалю, а не зі злості. Тут майже немає описів, і синтаксична стійкість автора висловлена лаконічними «пішов – вийшов - присів». Такі тексти вживаються за один раз – в метро, на канапі, в клозеті – час від часу перегортаючи сторінки і зважаючи, скільки ще залишилося попереду. Але автор упевнений: «Все рано чи пізно закінчується. Пиво в пляшках, баби в гумках, м´ясо в торбах...». Здається, саме цій невтішній істині здебільшого й присвячена «Мала книжка прощань».
Володимир Рафеєнко. Мала книжка прощань.- Х.: Фабула, 2017. - 224 с.
Коментарі
Останні події
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»
- 22.04.2024|15:36У столичному «Комфорт Тауні» відкривається нова «Книгарня Є»
- 22.04.2024|15:15110 тонн макулатури російських і радянських книжок обміняли на два пікапи для ЗСУ